БУДЬ ЛАСКА ЗАЧЕКАЙТЕ, ЙДЕ ЗАВАНТАЖЕННЯ ДОКУМЕНТА ...
недійсність угод,

НЕДІЙСНІСТЬ УГОД УКЛАДЕНИХ ПІД ВПЛИВОМ ПОМИЛКИ


Однією з підстав для визнання договору недійсним є укладення договору під впливом помилки. Так. у ст. 229 Цивільного кодексу (далі — ЦК) визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин. помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.


ОЗНАКИ ПОМИЛКИ

Угоди, укладені під впливом помилки, є такими, що укладені з пороком волі. Порок волі в даній угоді характеризується тим, що він не є умисним, і виникає не в силу зовнішнього впливу чи впливу певних осіб, а виникає внаслідок помилок самої особи. Зовні така угода може бути цілком законною, інша особа може навіть не знати, що її контрагент суттєво помиляється. Проте лише реальна воля осіб має породжувати цивільні права та обов'язки, тому дана угода може бути визнана судом недійсною.

Стаття 229 ЦК ставить вимогу, що для визнання договору недійсним помилка повинна мати для сторони істотне значення. Серед помилок, які мають істотне значення, у ст. 229 ЦК виділено помилки щодо природи правочину, прав і обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Воля суб'єкта при укладенні угоди відповідає його волевиявленню, проте формування такої волі відбувається внаслідок неправильного уявлення про обставини, які мають істотне значення для сторони, що укладає угоду.

Помилки можна класифікувати за певними ознаками. За критерієм обізнаності особи про необхідні обставини можна виділити незнання, коли особа взагалі не має уявлення про обставини, які мають для неї суттєве значення та не приділяє уваги виявленню даних обставин і в результаті відсутності таких відомостей укладає угоду, та власне помилка сама по собі, коли особа має певне уявлення про необхідні обставини, проте помиляється щодо певних моментів.

Помилки можливо класифікувати за їх характером на юридичні та фактичні. Юридична помилка відбувається внаслідок незнання законів чи неправильного уявлення стосовно прав і обов'язків, а фактична помилка стосується фактичних обставин, характеристик речі, які мають значення для угоди.

Як вже було зазначено, для визнання угоди недійсною необхідно, щоб ця помилка мала істотне значення. Визнання помилки істотною чи неістотною можна поставити в залежність від такого критерію — чи була б укладена угода за умови, якби особа не помилялася. Якщо при розгляді справи суд дійде висновку, що угода не була б укладена при відсутності помилки, то укладену угоду слід визнавати недійсною. Дане положення підтверджується п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", в якому вказується, що відповідно до ст. 56 старого ЦК УРСР під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

СУТТЄВІ МОМЕНТИ

Помилкою не повинна визнаватися помилка в мотивах при укладенні право-чину. Так, якщо особа очікувала запрошення на день народження і наперед купила подарунок, проте на святкування не була запрошена, внаслідок чого не змогла подарувати подарунок, то мотиви, на підставі яких діяла особа — а саме переконання, що її буде запрошено, не є підставами, що тягнуть за собою визнання угоди купівлі-продажу майбутнього дарунка недійсною.

Суттєвою в окремих випадках може визнаватися помилка стосовно особи контрагента, якщо його особа мала істотне значення при укладенні угоди. Деякі науковці не вважають дану обставину такою, що тягне за собою недійсність договору, оскільки можливість визнання договору недійсним на тій підставі, що особа помилилася стосовно особи-контрагента прямо не передбачена законодавством. Проте не можна вважати таку позицію вірною. Хоч така можливість прямо й не передбачена законодавством, проте цінність речі може залежати від того, хто її створив.

Дана умова є важливою для угод, що мають довірительний характер, а також для договорів підряду, в яких особа виконавця є важливою для замовника. Наприклад, якщо особа вважає, що довіряє написання картини відомому художнику, проте реально угода була укладена з його однофамільцем, виготовлена картина не буде мати для її замовника тієї цінності, яку він очікував від картини відомого художника. Проте не для всіх видів договорів не та особа контрагента тягне недійсність договору. Зустрічаються випадки, що отримавши позовну заяву, наприклад, про захист прав споживачів, відповідач звертається із зустрічним позовом з вимогою визнати договір недійсним у зв'язку з тим, що при укладенні договору не було враховано особу споживача, і за нормальних умов він би з ним не уклав договору.

Звичайно, такі позови не задовольняються. Даний критерій може застосовуватися лише у разі, якщо особа виконавця надає предмету договору такого значення та властивості, які вирізняють отримане по договору серед інших об'єктів, і маючи реальне уявлення про особу-контрагента сторона не стала б укладати з нею договір.

Важливо враховувати, що помилка може бути лише у обставинах, про які особа не повідомила іншу особу, а висновок про те, що в момент укладення, угоди ця річ їй підходить, вона робила на підставі своїх внутрішніх переконань. Проте у випадку, якщо особа поставила іншу особу до відома про те, що їй потрібно, або малось на увазі, що річ буде відповідати звичайним вимогам, що ставляться для такого роду речей, а інша особа мала забезпечити надання речі відповідно висунутим вимогам, то при невідповідності речі висунутим вимогам помилки особи не буде. У випадку укладення договору купівлі-продажу з настанням таких обставин покупець зможе пред'явити вимоги до продавця стосовно якості речі з усіма негативними для продавця наслідками.

Однак, якщо сторона до укладення договору повідомить іншій стороні свої уявлення стосовно цієї речі, які є помилковими, проте інша сторона знаючи про цю помилковість у судженнях особи не спростує її, то можна вважати що дана угода укладення під впливом обману. Уданому випадку особа свідомо сприяє неправильному уявленню особи стосовно тих обставин, що мають істотне значення, і для того, щоб особа уклала договір, бажає, щоб при укладенні угоди сторона продовжувала дотримуватися даних поглядів.

ОКРЕМІ ВИДИ ПОМИЛОК

В юридичній науці були визначені обставини, внаслідок яких угоди визнавалися недійсними. Зокрема, це угоди, укладені внаслідок помилки щодо їх правової природи. Під природою угоди слід вважати юридичну природу тієї чи іншої угоди, тобто характеристики, які вирізняють один вид договору від іншого. Зокрема, якщо особа вважала, що укладає договір довічного утримання, проте уклала договір дарування, то має місце помилка в природі договору.

Помилка стосовно правової природи угоди є єдиним випадком, коли має значення помилка в правових категоріях. В усіх інших випадках (незнання закону) помилка не має правого значення.

Під предметом угоди слід розуміти не тільки предмети матеріального світу (речі), але й дії (роботи, послуги). При цьому слід зважати на те, що іноді помилка виникає внаслідок неправильного розуміння назв предметів і т.д., оскільки іноді, залежно від того, як іменується предмет, йому присвоюються певні характеристики. Дана обставина може породжувати недійсність договору у випадку, якщо сторони не могли іншим шляхом узгодити критерії та характеристики даного предмета, які б допомогли стороні правильно класифікувати даний предмет. Проте коли сторони по-різному розуміють поняття, яким ідентифікується предмет, але за всіма іншими умовами сторона склала уявлення про предмет, то дану угоду не можна визнавати недійсною, оскільки особа чудово розуміє, яким буде цей предмет та його характеристики і без його найменування.

Так, якщо підрядник під котеджем розуміє триповерховий цегляний будинок, а замовник під даним поняттям розуміє одноповерховий дерев'яний дачний будиночок, місце у визначенні найменування та наданні внаслідок цього характеристик об'єкту має місце. Однак, сторони розробляють план будинку, складають кошторисну документацію, в якій сторони узгоджують кінцеву мету роботи, з якої сторони будуть однаково розуміти характеристики об'єкта, а тому розбіжності в розумінні ними поняття "котедж" не можуть тягнути за собою помилку.

Помилка в якості речі є істотною й тягне за собою недійсність договору, якщо її якість чи властивість значно знижують її цінність чи можливість використання. Причому поняття "цінність" не слід ототожнювати лише з поняттям вартості цієї речі, цінність речі може виражатися у тому, що дана річ залежно від певних обставин або буде використовуватися стороною, або не буде використовуватися взагалі (наприклад, особа за своїми переконаннями не хоче використовувати певну річ). У зв'язку з цим у кодексі для визначення підстав, що тягнуть за собою визнання договору недійсним, застосовується поняття "значно знижує цінність".

Проте для особи важливим може бути також можливість використання речі за призначенням. Річ може цілком підходити особі на перший погляд, але може виявитися, що особа не може її використати за цільовим призначенням'. Наприклад, при купівлі машини для перевезення певного обладнання особа неправильно визначила вагу об'єкта, що буде перевозитись, а вантажопідйомність машини не дозволяє перевезти даний вантаж. Відповідно до Правил дорожнього руху, перевозити вантажі важчі, ніж це дозволено технічними характеристиками машини, не дозволяється, і у зв'язку з цим особа взагалі не має можливості використати машину за призначенням.

Також не може вважатися помилкою переконання в тому, що особа виконає умови договору, а також стосовно можливості особи до виконання взятих на себе зобов'язань (наприклад, творчої роботи з написання книги). Особа, яка укладає договір, має розраховувати на те, що вона зможе виконати свої зобов'язання за договором, і власне для цього й укладається договір — зобов'язати сторону дотримуватися умов договору. За даних обставин має місце невиконання умов договору, а не помилка стосовно можливості його виконання.

ОСКАРЖЕННЯ ДОГОВОРУ

Нормами старого ЦК УРСР передбачалося, що лише особа, яка допустила помилку, мала право вимагати визнання договору недійсним за цією підставою. У чинному ж ЦК відсутні вказівки на те, хто має право вимагати визнання договору недійсним за цією підставою. Тому визнання договору недійсним внаслідок помилки може вимагати і сторона, яка не допускала помилки. Практична цінність такого "умовчування" особи, яка має право звернутися з позовом, має своє позитивне підґрунтя, хоча спочатку видається несуттєвим. Наприклад, покупець, допустивши помилку при виборі товару, заявляє до продавця вимоги, пов'язані з неякісністю чи невідповідністю речі (вимагає відшкодування збитків та моральної шкоди). Проте під час купівлі речі до продавця особливих вимог щодо товару не висувалося і продавець має докази того, що покупець при виборі товару помилився. Звичайно, продавцю вигідніше висунути вимогу про визнання договору недійсним внаслідок помилки покупця, ніж відшкодовувати йому збитки.

Загальним наслідком недійсності угоди, укладеної під впливом помилки, є двостороння реституція. Якщо за даних обставин ставати лише на бік сторони, що помилялася, то інтереси іншої сторони будуть ущемлені, окрім того, це може призвести до зловживання стороною своїми правами. У зв'язку з цим у ч. 2 ст. 229 ЦК передбачено, що у разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки.

Також встановлено, що сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Отже, яка зі сторін буде відшкодовувати збитки, залежить від того, чи є вина контрагента сторони, що помилялася. Причому, ставиться вимога, що ця вина повинна полягати у необережності сторони, а не в прямому умислі, оскільки при наявності у сторони умислу щодо введення сторони в оману, ця угода має визнаватися недійсною як укладена внаслідок обману, а відповідальність буде значно більшою — відшкодування збитків у подвійному розмірі та моральної шкоди.

Стосовно того, яким може бути "сприяння помилці", то характеристики можливостей та меж сприяння помилці чітко не визначаються. Однозначно, що особа не повинна мати умислу на введення особи в оману, проте в даному випадку між умислом та необережністю межа надзвичайно вузька. Можна вважати, що особа для повної обізнаності контрагента можливо не повідомила стороні, що допустила помилку, певні обставини, що мали значення для цієї особи, хоча мала повідомити.

Покладення обов'язку відшкодувати збитки на сторону, яка допустила помилку, направлено на захист перш за все сторони, що реально постраждала від цього, оскільки ніхто не повинен нести збитки від тощ, що хтось допустив у прийнятті своїх рішень недбалість.

Ірина ДИБА, юрисконсульт

Юридичний вісник України № 29 (23 - 29 липня 2005 року)